Комунальний заклад освіти "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №116 комбінованого типу"


запам'ятати

 


Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія

Сторінка психолога

 
 
 
  
 
 
 
Забара Юлія Петрівна - практичний психолог
 
 
 
     
 

Виховання дитини-завдання нелегке

Тест «Модель сім’ї»

 

Інструкція. Роздивіться подані моделі і виберіть ту, яка, на вашу думку, відповідає вашим реальним стосункам із дитиною.

Інтерпретація:

Модель № 1. Якщо вашим стосункам із дитиною відповідає модель № 1, ви з дитиною незалежні одне  від одного й не близькі. Це насторожує, варто задуматися над пошуками шляхів зближення.

Модель № 2. Ви з дитиною незалежні одне від одного, не дуже  близькі, але контактуєте, маєте щось спільне. Це вже краще.

Модель № 3. Ви з дитиною як особистості дуже близькі. Це гарні стосунки.

Модель № 4. Ви близькі між собою, ви як одне ціле «МИ». Це дуже гарні стосунки.

 

Модель № 5. Означає, що одна особливість повністю поглинута іншою. Для вияву власного «Я» дитині не залишається місця. Це ситуація тиску.

 

 

 

    Портрет   агресивної  дитини

     Майже  в  кожній  групі   дитячого  садка    буває  хоч  одна  дитина   з  ознаками  агресивної  поведінки.  Вона  нападає  на  дітей,  обзиває  і  б’є  їх,  відбирає   і  ламає  іграшки,  навмисно  вживає  грубі   вирази,  одним  словом,  стає  «грозою»  всього  дитячого  колективу,  джерелом  стурбованості  вихователів  та  батьків.  Цю  їжакувату,  грубу  дитину   дуже  важко  сприймати  такою,  яка   вона  є,  а  ще  важче – зрозуміти.

     Проте  агресивна  дитина,  як  і  будь-яка   інша,  потребує  ласки  і  допомоги   дорослих,  тому  що  її  агресія  це,  перш  за  все,  віддзеркалення  внутрішнього   дискомфорту,  невміння   адекватно   реагувати   на події,  що  відбуваються  навколо  неї.

     Агресивна  дитина  часто  відчуває   себе  знедоленою,  не  потрібною.  Жорстокість  і  байдужість  батьків  призводять  до  порушення  батьківсько – дитячих  стосунків  і  вселяє   в  душу   дитини  упевненість  в  тому,  що   її  не  люблять.  «Як  стати   улюбленою  і  потрібною?» - нерозв’язна  проблема,  що  стоїть  перед  маленькою   людиною.  Тому  вона  й  шукає   способів   привернути  увагу  дорослих   і  однолітків  до  своєї  проблеми.  На   жаль,  такі  спроби  не  завершуються  так,  як  хотілося  б  нам  і  дитині,   але  як  зробити   краще -  вона  не  знає.  Батькам  і  педагогам  не  завжди   зрозуміло,  чого   домагається  дитина  і  чому  вона  поводиться  так,  хоча  наперед  знає,  що   від   дітей  може  дістати   відкоша,  а  від   дорослих – покарання.

 

       Насправді,  така  поведінка  - лише   відчайдушна  спроба  завоювати   своє «місце  під  сонцем».  Дитина   не  має  уявлення  про  інші  способи  боротьби  за  виживання  в  цьому  дивному  і  жорстокому  світі,  не  знає,  як  захистити  себе.

       Агресивні  діти   дуже  часто  підозрілі  й  насторожені,  люблять  перекладати  вину  за  скоєне  на  інших.

      Такі  діти  часто  не  розуміють  власної  агресивності.  Вони  не   помічають,  що  викликають  у   оточуючих  страх  і  стурбованість.  Їм,  навпаки,  здається,  що  весь  світ – проти  них.

       Таким  чином,  виходить  замкнуте  коло:  агресивні  діти  бояться  і  ненавидять  оточуючих,  а  ті,  у  свою  чергу,  бояться  їх.

       Емоційний  світ  агресивних  дітей  недостатньо  багатий,  у  палітрі  їхніх  відчуттів   переважають  похмурі  тони,  кількість   реакцій  навіть  на  стандартні  ситуації  дуже  обмежена.  Найчастіше  це  захисні  реакції.   Діти  часто  переймають  агресивні  форми  поведінки  у  батьків.  

 

Як  виявити  агресивну  дитину

    Агресивні   діти  потребують  розуміння  й  підтримки  дорослих,  тому  головне  завдання  психолога  полягає  не  в  тому,  щоб  поставити  «точний  діагноз»,  а  тим  більш  «приклеїти  ярлик»,  а  в  тому,  щоб   надати  посильну  і  своєчасну  допомогу  дитині. 

          

 Для  того  щоб  визначити  дітей  з підвищеним   рівнем  агресивності,  можна  скористатися  критеріями  визначення  агресивності:

 

  • Сперечається,  лається  з  дорослими;
  • Відмовляється  виконувати  правила;
  • Умисно  дратує  людей;
  • Винуватить  інших  у  своїх  помилках;
  • Сердиться  і  відмовляється  виконувати  прохання;
  • Буває  заздрісною,  мстивою;
  • Чутливо  і  швидко   реагує  на  різні  дії  оточуючих (дітей  і  дорослих),  які  нерідко  дратують  її.
  • Втрачає  контроль  над  собою.

 

     Незалежно  від  причини   агресивної  поведінки  дитини,  існує   загальна   стратегія  ставлення  до   неї   оточення:

    

  • За  можливості  запобігати   агресивним  появам  дитини:  перехопити  занесену   для  удару  руку,   покликати  дитину.
  • Пояснити  дитині   неприйнятність  агресивної  поведінки  у  ставленні  до  неживих  предметів,  а  тим  більше  до  людей.  Засудження  такої  поведінки,  демонстрація  того, що  вона   невигідна  для   дитини  в  окремих  випадках,   впливають  досить  ефективно.
  • Встановити   чітку  заборону  на  агресивну  поведінку,  систематично  нагадувати  про  неї.
  • Навчати  консультативним  способом  виразу  гніву  як  емоції,  властивої  людині  від  природи.

 

 

Під  час  роботи  з  агресивними  дітьми    високу ефективність  має  використання  елементів   ізотерапії. Дітям  подобається  грати  з  водою,  з  глиною.  У  роботі  з  ними   можна  використовувати  різні  способи  малювання:  пальцями,  долоньками,  ступнями.

    З  метою  коригування  агресії  можна  ставити  з  дітьми  вистави,  в  яких   проблемним  агресивним  дітям  необхідно  давати  ролі,  що  мають  позитивну  силову  характеристику (багатирі,  лицарі  тощо). 

     Пропонується  використовувати  в  роботі  з  такими  дітьми  рухливі  ігри,  які  сприяють  нейтралізації  агресії,  зняттю  накопиченого  напруження,  навчанню  ефективним  способам  спілкування  тощо.

     Розвитку  контролю  над  власними  імпульсними  діями  сприяють  також  заняття  пальчиковою  гімнастикою. 

     Дорослим,  які  оточують   агресивну  дитину,  важливо  пам’ятати,  що  їхній  страх  перед  випадами  дитини  сприяє  підвищенню  її  агресивності.  Цьому  ж  сприяє  і  навішування  ярликів: «Гаразд,  якщо  я   такий  поганий,  я  вам  покажу!».  Часто  дорослі  звертають  увагу  тільки  на  негативні  дії  дітей,  а  хорошу  поведінку  сприймають  як  належне.  Для  дітей  важливо  створювати  «ситуації  успіху»,   що  розвивають  у  них  позитивну   самооцінку,  упевненість  у  своїх  силах,  звертаючи   увагу  на  їх  добру  поведінку  і  схвалюючи  їх. 

    Після  певного  періоду  індивідуальної  роботи   агресивних  дітей  необхідно  залучати  до  колективної  роботи  для  того,  щоб  вони (під  контролем  фахівця)  отримали  позитивний  зворотний  зв’язок,  змогли   навчитися  безконфліктно  взаємодіяти  з  оточенням.

 

 

 
   

Правила роботи з агресивними дітьми  

             

  • Бути  уважним  до  потреб   дитини.
  • Демонструвати  модель  неагресивної  поведінки.
  • Бути  послідовним   у  покараннях  дитини,  карати   за  конкретні  вчинки.
  • Покарання  не  повинні  принижувати  дитини.
  • Навчати  прийнятним  способам  виразу  гніву.
  • Надавати  дитині  можливість  проявляти  гнів  безпосередньо  після  фруструючої  події.
  • Навчати  розпізнавати  власний  емоційний  стан  і  стан  людей.
  • Розвивати  здібність  до  емпатії.
  • Розширювати  поведінковий  репертуар  дитини.
  • Відпрацьовувати  навички  реагування  в  конфліктних  ситуаціях.
  • Учити  брати  відповідальність  на  себе.

 

 

    Ігри  та  вправи   на  зниження агресивності   у  дітей    дошкільного  віку

                                                                            

  Гра  «Плямки»

Мета: зняття  агресивності,  розвиток  уяви. Чисті  листи  аркушу,  фарби (гуаш). Дітям  пропонують  узять  на  пензлик  трохи  фарби

того  кольору,  який   їм  подобається  найбільше.  Плеснуть  «плямку»  на  лист  і  скласти  навпів  так,  щоб «плямка»  залишилась  і  на  другій  сторінці  аркушу. Потім  лист  розгорнути  і  спробувати  зрозуміти,  на  що, чи  на  кого  схожа  отримана  «плямка».

 

Гра  «Вибрики»

Мета:  емоційне  розвантаження,  знаття  м’язової  напруги.

Дитина  лягає   спиною  на  підлогу,  вільно  роскинувши  ноги.   Повільно  вона  починає  брикатися,  торкаючись підлоги  усією  ногою.  Ноги  піднімаються  вгору  по-черзі.  На  кожний  поштовх  ногою  дитина  каже  «Ні», збільшуючи  інтенсивність  ударів.

 

Вправа: «Візьми  себе  в  руки»

Мета: вчиться  стримувати  себе.

Поясніти  дітям,  що  коли  вони  відчувають  неприємні емоції: злість,  роздратованість,  бажання вдарити  когось, то можливо  себе  «взяти  в  руки»,  зупинитись. Для  цього   треба  зробити  декілька  глибоких  подихів.  Прикрити  очі,  порахувати  до  десяти,  усміхнутися  і  очі  відкрити.

 

Вправа  «Бійка»

Мета:  зняти  напругу  і вміти  вгамувати  свої  емоції.

«Ти  посварився с  товаришем.  От-от  почнеться  бійка. Глибоко  дихни,  міцно – міцно  стисни  долоні  в  кулаки. Затамуй  подих  на  декілька  секунд. Поміркуй: а  може  не  варто  битися?  Видихни  та  розслабся. Ура!  Неприємності  позаду!»

 

 

 


  Портрет  тривожної дитини

                                                                

 Багато  дорослих  вважають сором’язливих дітей  добре  вихованими  і  слухняними,  у той час  як  внутрішньо  такі  діти дуже  скуті  і  почувають  дискомфорт  під  час  спілкування з  незнайомими  людьми. Найчастіше  дорослі звертаються  до  фахівця  лише  тоді, коли  сором’язливість  починає заважати  їм  і  самій  дитині: вона  боїться   всього  незнайомого,  відмовляється  від  спілкування  з  однолітками;  червоніє,  коли  до  неї  звертаються; не  відповідає,   навіть  якщо  знає  відповідь  на  запитання;  нічого  не  може  робити  у  присутності  сторонніх;  прагне  знайти  який – небудь  затишний  куточок;  починає  сильно  заїкатися  або  безупинно  базікати.

 

    Проблема  полягає  в  тому,  що  страх  нового,  страх  привернути  до  себе  увагу  блокує  розвиток  емоційної  та  інтелектуальної  сфер  особистості  дитини.   У  таких  дітей  мізерна   ігрова  діяльність,  оскільки  для  них  є  нерозв’язною  навіть  найпростіша  життєва  задача -  підійти  до  іншої   дитини,  попросити  в  неї   іграшку,  домовитися  про  суспільну  гру.

 

     Незважаючи  на  зовнішню  байдужість,  сором’язливі  діти   переживають  таку  ж  бурю  емоцій,  як  і  діти,  які  не  мають  проблем  у  розвитку.  Але  вони  не   можуть  їх  проявити,  відреагувати   зовні.  Це  сприяє  тому,  що  діти  «киплять»  усередині  і  часто  повертають  негативну  енергію  на  самих  себе,  що  стимулює  розвиток   ауто агресивних  і  невротичних  проявів. (тики,  пощипування,  нав’язливі  рухи  тощо)

    Сором’язливість   небезпечна  тим,  що  в  більш  старшому  віці  вона  перешкоджає  налагодженню  контактів,  досягненню  успіхів  в  особистісній  і  професійній  сфері

Тривожних  дітей  відрізняє   надмірна  стривоженість,  причому  іноді  вони  бояться  не  самої  події,  а  її  передчуття.  Часто  вони  очікують  найгіршого.  Діти  відчувають  себе  безпорадними,  побоюються  грати   в  нові  ігри,  розпочинати  нові  види  діяльності.   У  них  високі  вимоги  до  себе,  вони  дуже  самокритичні. 

       Рівень  їхньої  самооцінки   низький,  такі  діти  дійсно  вважають,  що   найгірші  в  усьому:  вони  непривабливі,  нерозумні,  незграбні;  вони  потребують  заохочення,  схвалення  дорослих  у  всіх  справах.

        Для  тривожних  дітей  характерні  і  соматичні   проблеми:  болі  в  животі,  запаморочення,  головні  болі,  спазми  в  горлі,  утруднене  поверхневе  дихання  тощо.   Під  час  прояву  тривоги  вони  часто  відчувають  сухість  у  роті,   клубок  у  горлі,  слабкість  у  ногах,  прискорене  серцебиття.

 

 

Правила роботи з тривожними дітьми

 

  • Уникайте  змагань  і  будь-яких  видів  робіт, що  вимагають  швидкості.
  • Не  порівнюйте  дитину  з  іншими.
  • Частіше  використовуйте тілесний  контакт, вправи  на  релаксацію.
  • Сприяйте  підвищенню  самооцінки  дитини,  частіше  хваліть  її,  але  так,  щоб  вона  знала,  за  що.
  • Частіше  звертайтеся  до  дитини  на  ім’я.
  • Демонструйте  зразки упевненої  поведінки,  будьте  у  всьому  прикладом  для  дитини.
  • Не  пред’являйте до  дитини  завищених  вимог.
  • Будьте  послідовні  у  вихованні  дитини.
  • Робіть  дитині  якомога  менше  зауважень.
  • Використовуйте  покарання  лише  в  крайніх  випадках.
  • Не  принижуйте  дитину, караючи  її.

 

Ігри  та  вправи   на  зниження  тривожності у  дітей    дошкільного  віку

 

«Знайди свою половинку»
Для проведення цієї гри психолог повинен підготувати кілька карток, розрізаних на дві половинки. З метою ускладнення гри можна використовувати нерівні лінії розрізу.
Психолог перемішує половинки та роздає їх дітям. Потім за його сигналом кожна дитина повинна знайти відповідну половинку. Тут треба пам’ятати, що в роботу з тривожними дітьми не можна включати ефект змагання, тому наприкінці гри можна похвалити дітей за виконання завдання взагалі, а не за швидкість.
Після заняття можна поговорити з дітьми про те, хто як знайшов свою половинку і які ще є способи.

 

«Клеєний дощик»
Дітям пропонують стати один за одним і покласти руку на плече того, хто стоїть попереду. Психолог каже, що пройшов «клеєний» дощик, діти приклеїлись, їм не можна розклеїтись. Після чого він дає команду, і всі діти починають рухатись. За умови засвоєння дітьми способу руху можна ускладнювати гру.
Психолог може використовувати ігрову ситуацію, пропонуючи дітям для виконання не просто завдання, а зв’язну розповідь.

 

  «Шукаємо скарб»
Дітям пропонується стати в ряд за певною ознакою. Наприклад, за довжиною одягу, починаючи з найдовшого (найкоротшого); за кольором очей, починаючи з найсвітліших, і т. д.
Потім треба розділитись на команди за ознаками. Їм дається завдання знайти за допомогою карти-плану «скарб», який сховали в кімнаті.Особливості використання цієї гри з тривожними дітьми полягають у тому, що краще давати завдання знайти «скарб» окремо кожній команді. Причому момент змагання включати не можна, якщо діти поспішають і хвилюються, психолог повинен одразу їх зупинити та пояснити, що головне у грі - це знайти «скарб», а не швидко його знайти.

 «Долоньки»
Дітям пропонуються папір і фломастер. Треба покласти свою долоньку на аркуш паперу, розсунути пальці й акуратно обвести її контур. Потім психолог просить на контурі кожного пальця написати щось хороше про себе. Після цього ведучий збирає «долоньки», читає їх групі, а діти вгадують, де чия «долонька».